Монолог

Вдень і серед ночі
Монотонно, глухо
Дядечко шепоче,
Хоч ніхто й не слуха:
«І за що приймаю
Кару — очі, гляньте:
Дві руки я маю —
Два мої таланти!
Дві руки невтомні
І цупкі без міри.
Багатьом відомі
По слідах на шкірі.
Руки мої милі,
Руки-активісти,
Скільки натворили
І в селі, і в місті!
Обробляли гоже
Каси та кишені,
Цілі пачки грошей
Затискали в жмені.
Били в рила, в пики,
Брались за бокали,
За талант великий
Вже нас замикали.
Потім ви з’являлись
Знову на свободі,
Знову забавлялись
При такій нагоді.
Вміли красти, брати,
Руки мої милі.
А тепер ці грати
Виломить не в силі.
Волю так люблю я.
Очі мої, гляньте,
Це ж за що терплю я? —
За свої таланти!»