Рано-вранці, напровесні, Як коти мирились, Молоді молодожони Чомусь посварились. Треба ж було чоловіку Зопалу сказати: — Мислиш, Галочко, невірно, Час тобі це знати. Галя в сльози: «Боже милий, З ким я вік свій трачу, — Я ні ласки, ні привіту Від тебе не бачу. Отже, я кажу неправду? Отже, я брехлива? Отже, гавкаю на тебе, Як собака сива?» І до неньки в двері поруч, Аж зірвалась ручка: — Мамулечко, Петро щойно Сказав, що я сучка!