Петро і Сава

В степу чоловіки комбайнами косили золоту пшеницю.
        Ось надійшла пора обідать.
    Вареники із вишнями зварила молодиця
І принесла, щоб пригостить і вірного Петра провідать.
        Засмагла, круглолиця.
        Ну, сказано — сільська цариця!
        А Сава язикатий,
    Патлатий, самовпевнений, пикатий,
        Від роду клятий...
        Такий як сатана.
Назустріч їй:
    — І ти придибала, стомилась,
        Тут до Петра приходила одна
        І щойно змилась,
        Чи на шляху тобі не стрілась?
У молодиці випала із рук макітра...
        Поблідла, остовпіла,
    Хитнулась, впала і зомліла.
        А Сава засміявся хитро,
    Злорадісно, лукаво.
Павло скипів! Затрясся! Тут же Саву
Ключем важким тарах по вуху,
    Та так, що той позбувся духу.

Мораль. Безглузді жарти
        Похвал не варті!