Ріка і Цвіркун

Впіймає облизня завжди той балакун,
Що любить чванитись роботою чужою.

...У повінь на дрючку
Ледь-ледь живий Цвіркун
Широкою Рікою
Промчав між хвиль
З десяток миль,
Аж поки та розбурхана Ріка
На мілину не винесла дрючка.
А там, на березі, птахи і пишний цвіт!..
Цвіркун неначе народивсь на світ,
Оговтався та як роззявить рота.
— Гей, ви, — гукає, — комашня, дрібота,
Погляньте, скільки сил я маю!
Дуби з корінням вивертаю...
Ми ще не те зумієм натворити.
Пождіть... Ми все зведемо нанівець!

* * *

Не кинув би Цвіркун ще говорити,
Та ним поснідав Горобець!