Крокодилячі сльози

Індонезійська казка

На берег виповз Крокодил
Погрітися на сонечку, заснути,
Набратися, як кажуть, сил,
А трапиться пожива — проковтнути.
Лежить, як пан, дрімає.
Аж ось із моря Вихор підлітає,
Рвонув найбільшу деревину
І Крокодилові — на спину!
Хижак у сльози:
— За що це? Пожалій!
— За кровожадність і розбій!—
Так Вихор відповів
І далі полетів.
Конає Крокодил... В цю мить до водопою
Бик прямував повільною ходою.
Тут Крокодил крізь сльози до Бика:
— Ой рідний батечку! Ти бач — біда яка!
Підваж-но деревину кляту,
Віддячу ліпше, аніж брату. —
Побачив сльози Бик — забув, що ця потвора
Його сестру загризла вчора,
Зняв дерево зі спини Крокодила...
— Яка душа у тебе мила!
Жалітиму тепер усіх з твого я роду.
Ой однеси ж мене у воду. —
І знов послухав Бик: підняв на спину
І обережно в річку кинув...
Як Крокодил ковтнув води три рази,
Вхопив Бика за в’язи:
— Хи-хи... Ще дурні в світі є —
Самі, бач, лізуть в черево моє.
— Ах ти негідник! — крикнув Бик. —
Не кидаєш, до чого звик?! —
Обперся віл ногами —
І кишки Крокодилу випустив рогами.

* * *

Тепер всі чують від Бика:
— Не вірте в сльози хижака!