Козак чи їхав до столиці Чи лаштувався у похід, Він жменю рідної землиці Ховав під устілки чобіт. Ту землю він тяжкої днини До рани клав, немов бальзам... От якось мовив Катеринич1 Послам із Січі — козакам: — Про вашу знаю я відвагу. В бою хоробрі ви й міцні. Одначе дайте-но присягу, Що ви не зрадите мені. В одвіт козацькі дипломати Сказали: — Клятву даємо До смерті землю захищати Ту, на якій ми стоїмо! — Отак, заткнувши графу пельку, Всміхались хитро козаки, Бо душу гріла їм земелька Із берегів Дніпра-ріки.
1 Зневажливе прозвисько, дане Потьомкіну народом.
