Жаба на купині

Щоб якось вижити в болоті
Та обминати геть напасть,
Всі Жабенята жовтороті
Учились повзати й стрибать.
І це маленьке й вилупате
В науці прагло не відстать —
Не раз доводилось і впасти
Чи безпорадно вниз сповзать.
Було дереться бідолашне
На невеличку купину,
А потім — стриб (яке безстрашне!)
У твань болотяну гнилу.
А вже як з вищої удасться
Та в інше місце стрибонуть,
То Жабеня цвіло від щастя...
Що може радіснішим буть?!
Отак проплигавши з чверть року,
В чималу Жабу підросло.
Як всі, жило б собі нівроку —
Лиш менше б гонору було.
А то ж біда тобі, та й годі...
На купу вилізе й кричить,
Що всіх, хто мешка на болоті,
Стрибать, як жаб, потрібно вчить.
Жуків, комашок, навіть птахів...
Сидить на купі та й повча.
Комашки аж тремтять від страху.
А Жаба знай надокуча.
І так же нудно та «морально»,
Що й розлетілись горобці.
А їй — одне на язиці:
Щоб всі стрибали, і — негайно.

А це... полегшено зітхнули,
Хто в учнях в тої Жаби був.
В болоті спокій. Може, чули?
Лелека — царство їй!.. — ковтнув.