«Педагогічний» висновок

На початку навчального року
Завуч школи зібрав новачків,
Став розпитувать (після уроків),
Ким та де їх працюють батьки.

Піднялося кирпате дівчатко
(Тихий шепіт по класу пройшов):
— Мій — завбазою трудиться татко, —
І з погордою всілося знов.

А за нею малюк-першокласник,
Що його ледь з-за парти видать,
Каже: — Тато мій квіти прекрасні
Возить аж у Сибір продавать.

Ще один: — Ну а мій — в магазині,
У м’ясному, руба й продає... —
Ще одна: — Моя мама — кравчиня
В наймодернішому ательє...

Завуч слухав — і очі блищали:
«Ну і кадри! Вирішують все!..»
Ген хлоп’я, що найменше у залі,
Причаїлось — мов пальчика ссе.

— А чого ти мовчиш? Хто твій тато? —
В нього завуч нарешті спитав.
— Мій... професор, — сказало хлоп’я те,
Й зал тут вибухнув, зареготав.

Завуч вигукнув: — Що з вами сталось?
Припиняйте негайно цей сміх!
Ну хіба вас ніде не навчали,
Що із бідних сміятися гріх?