Ластів’ятко

Дві ластівки: Матуся й Татко —
Виховували Ластів’ятко.
Кормили, як зіницю ока, берегли
Своє те єдинятко.
Уже у нього крильця пір’ям обросли
І зникла жовтизна із рота.
Уже йому й літать охота:
Але батьки тремтять над ним:
— А що, як змокне під дощем рясним?
Простудиться! О, боронь боже!
В Котячих лапах опинитись може...
Хай краще дома ще сидить:
Устигне крильця натрудить.
Минали дні. Злетіло літо.
В батьків ослабли крила.
— Синок, пора тобі комах ловити,
Бо нам несила.
І Ластів’я — ото біда! —
Знічев’я вилізло з гнізда
І гепнулось на землю.
Пищить побіля плота
(Нічого більш не вміє)
...І роззявляє рота.