Слово

Поміркуй, неіснуючий боже,
Над природою слова знову!
Таж ніхто те зробити не може,
Що підвладне безсмертному слову.
Хто над віршем штани не протер ще,
Хто протер і пером їх латає,
Вірять слову, яке було першим,
Було богом, якого немає.
Бовкнув слово — не видно і сліду,
Та беруть його в судді і свідки.
Щось шепнула двірничка сусіду —
І вже око підбите в сусідки.
Слово сказано не по суті.
Ну то й що? Головне — аби в точку!
І вже вчиться синок в інституті,
І вже в Крим прилаштовують дочку.
Ваш начальник говорить громово,
Ображає підлеглих премного?
Ну то й що? Якнайперш було слово
І було, як ви знаєте, богом.
Слово, мовлене в іншому разі,
Та від імені, ще й статечно —
І, як танк, вже товчеться на базі
Мирних днів завойовниця — теща.
Йде по вулиці хлопець-рубаха —
Розступіться, осмута і скруха!
Скаже слово — як вдарить з розмаху. —
І в зустрічного в’януть вже вуха.
Слово мовлене, слово писане,
Іменне воно чи без підпису...
Я не все тут сказав зумисне,
Щоб сказать своє слово в підсумку.
Я прошу тебе, владче колишній, —
Хай завершиться цим розмова! —
Ниспошли на тих кару всевишню,
Хто гріховно визискує з слова!
А як хто не боїться кари,
Словом блудить, в народу цупить,
Ниспошли йому грім із-за хмари,
Хай навіки йому заціпить.