Молодий дід

Юнак утяв любовний вірш,
Той вірш сподобала Маруся.
Юнак сказав: — Пишу не згірш,
Тому негайно оженюся.

— Тобі ще вчитись треба, крошка,
А ти женитись — на біду!..
— Любов, татусю, не картошка —
Я в дім невістку приведу.

Спочатку батько супив лоб,
Та як узнав, що буде дідом,
Розпорядився швидко, щоб
Сказали друзям і сусідам:

— Відбудеться у нас весілля —
Душі щасливе новосілля.
Нехай від роду і до роду
Тече свята ріка народу!..

За руки взявшись, молодята
Прилюдно цілували тата,
А він з осяяним чолом
Звернувсь до сина за столом:

— В життя споряджений віками,
Самопожертви доброхот —
Нехай від роду і до роду
Воює юний донкіхот!..

Банкет завершивсь, як і слід,
Син, як і слід, гризе науку,
А молодий красивий дід
Колише першого онуку.

Дід думає і сяк, і так,
Дід крутиться навколо внука..
Дід крутиться, немов вітряк,
Його любов — його ж і мука.

Збагнуть не може дід ніяк,
Хоч це збагнуть йому охота, —
Чому щодня він, як вітряк,
Чекає вдома донкіхота.