Будить жінка чоловіка Серед ночі: — Уставай, Щось роби! Біда велика — Злодій лізе у сарай! — Що це ти верзеш, Марисю? — А Марися: — Я верзу?! Та в вікно он подивися — Хоче викрасти козу! — Покрутився муж у ліжку: — Я-то вийду, я-то — за, Але хто тобі миліший — Чоловік твій чи коза? От подумай, зараз встану, Вийду я, зборовши страх. А злодюга із нагана Прямо в серце — трах-бабах! Або з маху дрюком вгилить, Що й не охну, й не моргну, І — хана! Копай могилу І готуй вінки й труну!.. Ні, то фінкою приріже І вкоротить вік мені... А тепер сама вирішуй: Чоловіку жить чи ні! — Жінка — в ревище, у сльози, Як захлипа: — Милий мій, Пропади вони, всі кози! Тільки ти щоб був живий!.. Чоловік кахикнув гордо: — Що ж, Марисю, й тут я — за. Не коза ж тебе пригорне, Й поцілує — не коза. То ж чого журитись, нащо? Заробляю ж гроші я. Купимо козу ще кращу, Перепілочко моя... — А на ранок — радість в хату: Є коза, нехай їй біс! То в пітьмі заночувати П’яний кум в сарай заліз.