Будить жінка чоловіка
Серед ночі: — Уставай,
Щось роби! Біда велика —
Злодій лізе у сарай!
— Що це ти верзеш, Марисю? —
А Марися: — Я верзу?!
Та в вікно он подивися —
Хоче викрасти козу! —
Покрутився муж у ліжку:
— Я-то вийду, я-то — за,
Але
хто тобі миліший —
Чоловік твій
чи коза?
От подумай,
зараз встану,
Вийду я, зборовши страх.
А злодюга
із нагана
Прямо в серце — трах-бабах!
Або з маху
дрюком
вгилить,
Що й не охну, й не моргну,
І — хана! Копай могилу
І готуй вінки й труну!..
Ні, то фінкою приріже
І вкоротить вік мені...
А тепер
сама вирішуй:
Чоловіку жить
чи ні! —
Жінка — в ревище, у сльози,
Як захлипа: — Милий мій,
Пропади вони, всі кози!
Тільки ти щоб був живий!..
Чоловік кахикнув гордо:
— Що ж, Марисю, й тут я — за.
Не коза ж тебе пригорне,
Й поцілує — не коза.
То ж чого журитись, нащо?
Заробляю ж гроші я.
Купимо козу ще кращу,
Перепілочко моя... —
А на ранок —
радість в хату:
Є коза, нехай їй біс!
То в пітьмі
заночувати
П’яний кум в сарай заліз.
