Майже агротехнічне

Дружньо-усміхнене слово до трудівників всеукраїнської літературної ниви

Вам, трудовому колективу,
Який вже стільки літ підряд
Плекає щедру нашу ниву,
Доземно кланяюсь!
Віват!..

У час, коли радянські люди
Виходять на нові путі,
В хазяйстві лад наводять всюди,
Щоб все було на висоті,

Хазяйнувать на вищім рівні
І ми повинні теж-таки,
В письменстві краснім за відмінні
Боротися показники.

І подавати для народу
Такий духовний хліб на стіл,
Щоб він давав здоров’я, вроду,
Наснагу для великих діл.

Отож дозвольте в цьому плані
Порушити, як той казав,
Сьогодні деякі питання,
Торкнутись господарчих справ...


    І

У першу голову б, сказати,
Як це заведено давно,
Нам загодя потрібно дбати
Про доброякісне зерно.

Провіювать обов’язково,
Щоб для майбутніх наших книг
І кожна думка, й кожне слово
Були кондицій посівних.

А то, бува, із того слова
Духовний годі хліб спекти,
Бо там — кукіль, а там — полова
Чи суржик, господи прости...


    ІІ

І далі: щоб сівбу почати,
Потрібно (в цім — велика суть!)
Ділянку ще підготувати
Оту, що темою зовуть.

Щоб все було — агротехнічно.
Ну, а тоді уже — вперед!
І — сій розумне, добре, вічне,
Як научав колись поет...

Бо часом і таке буває:
Сяк-так пошпортає той лап,
І вже он — урожай збирає:
Молотить повість чи роман.

І меле вже, і цідить воду,
Пече... І з легкої руки
Йде не духовний хліб народу —
Сирі і сірі глевтяки!


    ІІІ

Згадать при цьому я повинен
І транспорт, силу тяглову...
Вже дехто осідлав машини,
Освоїв техніку нову.

І «Жигулі», і «Волга» нині
Для нас (що й добре!) — не дива,
Бо кінь — не конкурент машині,
Машина — всьому голова!

Але не треба забувати,
Що служить і в космічний час
Літературі кінь крилатий
Із грецьким назвиськом — Пегас.

Тож, як хазяїн справжній всякий,
Повинні пам’ятати ми,
Що для робочої коняки
Важливо якісні корми!

А в нас таке ще, на біду, є
(Пройдіться лиш по авторах):
Той — кормом імпортним годує,
А той — пасе на хуторах.

Кінь силу ж матиме нівроку,
Якщо дамо (ще до сідла!)
І традиційного оброку,
Й нового, свіжого зела.

Тоді — в сідло, і — вйо, крилатий!..
Чимало різних є адрес,
Що мають, як би то сказати,
Літературний інтерес.

Та щоб знайти ці інтереси,
Дорогу знати мусить кінь
Не лиш до матінки Одеси,
У Коктебель чи у Ірпінь...


    IV

І ще, для повної програми,
Сказати хочу пару слів
Також про догляд за садами,
Вірніше — про садівників...

В саду хорошім (зрозуміло,
І в нашім літсаду ж таки)
Велике і потрібне діло
Вершать вони, садівники.

І навесні у них, це ясно,
Роботи — непочатий край:
То дерево обкурюй вчасно,
Щоб не загинув урожай,

Розчистить треба, підживити,
Сад берегти од шкідників...
Багато,
Що і говорити,
Залежить од садівників...

А про врожай хороший дбати
В літературному саду,
Звичайно, критикам, сказати б,
Написано вже на роду.

Та часом тут — скажімо прямо —
Не добереш ніяк ума:
Дивись — обкурять (фіміамом!),
Хоча й потреби в цім нема.

То кинуться в один куточок...
Тепло, увага, те і це...
І гріють,
Наче десять квочок,
Одне-однісіньке яйце.

То знову —
Інша крайність дивна:
Тут слово б тепле мовить слід,
А в них —
Мовчанка колективна,
Отак помовчать, і — привіт!


    V

Письменство,
Раз про нього мова,
Це — не лише наш спільний лан,
Але й — вогонь в одежі слова,
Як говорив Франко Іван.

Тож, занедбавши творчі муки,
Ще дехто і у наші дні
Живе спокійно й гріє руки
На тому самому вогні.

А інший просто чинить шкоду:
Кебети — брак,
А лікті — є,
От він літературну воду
На той вогонь невтомно й ллє...


    VI

Он хтось киває головою,
Мовляв, бодай чудний ти був! —
Змішав чогось вогонь з водою,
А про важливе і забув:

Який же біс тобі уродить,
Раз буде геть пісна земля?!
Чей агротехніка доводить,
Що слід удобрювать поля!

А він про добрива — ні слова...
Оце, видать, с.-г. знавець!..

Стривайте. Тут — своя розмова,
Тому відклав аж на кінець...

Потреби, думаю, немає
Гукати: «Добрива — на лан!»
Про справу цю ретельно дбає
Всяк войовничий графоман.

І, видавцям усім на горе,
Од них пливе із року в рік
В літературне чисте море
Отого добрива потік...

Як часто любить ще казати
Один знайомий мудрий мій:
«Не всьому ж, братику, буяти:
Щось має йти па перегній.

Тож треба сіять всі культури:
Що — з плодом буде, а що — без...
В цім — розвиток літератури,
Природний, мовити б, процес».

Нехай і так... Господь з тобою...
Але настав, гадаю, час,
Що можна того перегною
Одкласти трохи й на запас.

(Бо марнувать, то шкода явна:
Чей кожен цей, пробачте, твір —
То ж і копієчка державна,
І лімітований папір!)

Крім того, ще в одно я вірю
І на платформі цій стою:
Як лан удобрювать надміру,
То вредно це для врожаю.

Так виляже на тому полі
Гінке стебло, що тільки — на!..
І вийде: мерви є доволі,
Зате не дуже-то зерна...

Таку-то маю я платформу,
Ще й пропозицію одну:
Щоб не набралось понад норму
Добра отого на лану,

На поміч видавцям у штати
Взять пару безробітних Муз
(Таких ще можна підшукати!)
Та й шлюз надійний збудувати,
І хай отой пильнують шлюз.

Хай перекриють хід халтурі
Та видавців од мук спасуть,
Так дами ці літературі
Хоч цим, а користь принесуть.


    VII

Оце й усе, що мав я нині
Сказати, дорогі мої,
Нехай зростають на Вкраїні
Літературні врожаї.

Та ще й надію маю щиру
(Якби ж так сталося — гай, гай!),
Що і на гумор та сатиру
Щедріший буде урожай.

Що на своїй ділянці кожен
На тому спільному лану
Ростити буде (дай же боже!)
Хоча б перчиночку одну!