Сорока-аспірантка

Всіма вельмишановний Крук —
Відомий кандидат наук —
Зустрів ще на початку року
Сороку-білобоку,
У неї очки — тереночки,
Приємне личко — невеличке,
А голосочок, як дзвіночок,
Ще й шийка біла й чорний хвіст, —
Ну, словом, форма й зміст,
Відверто вам сказати мушу,
Круку запали в душу.
Вони відразу ж подружились,
Зійшлись характером і одружились.
Сорока та кінчала з горем вуз,
Та Крук — учений туз —
Рішив уперто, як ніколи,
Її ввести у вчене коло.
Сорока теж йому скрекоче,
Що штурмувать науку хоче.
«Моя ж ти пташечко, — промовив Крук Сороці, —
Ти будеш аспірантом в цьому ж році.
У мене всюди друзі є,
А там, рука помиє руку,
І підеш, золотко моє,
Тернистим шляхом у науку...»
На вченій раді Гава виступає
І висуває
Її кандидатуру
В аспірантуру:
Мовляв, Сорока — це надійна зміна.
І неодмінно
Досягнення у неї будуть немалі.
Хоч знали всі, що та Сорока від науки —
Як небо від землі,
Але про це ніхто ні звуку:
Образити Крука? —
В них вдача не така.
«Звичайно, «За!» підводять Гави крила-руки.
З тих пір Сорока-білобока
«Вершить» судьбу науки.

Але вершить бездарно і безплідно:
Ні вчених праць її,
Ні дисертації
Не чути і не видно.