Півень-зазнайка

Горластий Півень зузулястий
Те тільки й знав,
Що скрізь співав
Та хвастав:
«Мені сказать спасибі треба,
Що світить сонце з неба!» —
«Чому ж це так?»
Спитав здивований Гусак.
«А ти неначе і не знаєш,
Що питаєш! —
Щоденно сонце устає
Мистецтво слухати моє,
Мій дивний спів!
Якби я тільки захотів —
Спинив би сонце у зеніті,
І вже ніяка сила в світі
Його не зрушить звідтіля!» —
«Ти що: забув, що крутиться земля?»
Спитали в Півня Гуси.
«Ах боже мій, які ж бо ви відсталі!
Крутитись я її примусив!
Запам’ятайте хоч надалі:
Якщо і крутиться земля,
Так значить я її кручу,
Коли на тин ото злечу
Й щосили закричу:
Ку-ку-ріку!
Та що й казати, звісна річ,
Коли б не я — стояла б вічна ніч!»

* * *
Сміюся я, зазнайко, над тобою:
Ти на словах такий герой горластий,
Що в тебе й сонце під п’ятою,
На ділі ж — Півник зузулястий!