Щирий Гордій

    У річку Гнат упав,
    Та так невдало,
Що не убрід, ані уплав
Її здолати сили нестачало.
Уже нема у Гната і надій —
Ось-ось до раків піде гостювати.
    Побачив з кручі те Гордій
    І ну благати:
— Ой, Гнате, не тони!..
Ой, братику, тримайся!..
Ти ліву ногу підігни,
А правою від хвилі відпихайся!..
    Та не пірнай, дивак!..
Розуй-но чоботи!.. Стягни й онучі!..
    Дивись: ось так, ось так!.. —
        Стриба Гордій по кручі,
        Аж очі заливає піт,
    Аж глина валиться з укосу,
        Аж об торішній глід
Сколов до крові ногу босу.
Через хвилину Гнат пішов на дно,
    На вічную квартиру.
Гордія й досі ж хвалять все одно.
За що? За те, що душу має щиру.

* * *
    Урятувати Гната праг Гордій,
Його турбота і хороша, й зрозуміла.
    Але яка то віддаль, друже мій,
        Від наміру до діла!