Останнє зло

Цапину шкуру вгледіла Коза, 
Яку повісили у краєзнавчому музеї. 
Скрапнула з ока їй така рясна сльоза, 
Що навіть мокро стало на алеї. 
— Мабуть, згадала про любов, 
Про те, як ви ходили вкупочці на пашу? 
Як добре, що не згас, не охолов 
Вогонь в старенькім серці вашім! — 
Голубка з даху вуркотить Козі. 
— Не бійсь — не охолоне, — 
Коза крутнулась на одній нозі. — 
Таке ні в яких згадках не потоне — 
Чого лиш поміж нами не було... 
О нене!.. 
Та він іще вчинив останнє зло — 
В музей пробивсь поперед мене!