Осел і Гадюка

    Сім раз змінивши шкіру,
В Осла Гадюка здобула довіру,
            Та вже таку,
Що їсть і п’є із ним з одних ясел,
Про що вона — про те й Осел.
    Казали Коні Вислюку:
    — Коли не хочеш лиха мати,
Турни оту розбійницю із хати!..
    Та лиш сміявся у кутку
    На те вухатий:
— Дурні!.. Яка від неї може буть турбота?..
Адже ж Гадюка ця із нашого болота.
    Звичайно, інша річ —
        Чужі!
        А ця
Давно не їсть нічого, крім сінця,
І скоро вже впряжеться у гужі.
Та хоч часом Гадюка й справді сіно їла,
Проте в зубах отруту затаїла.
І лиш для неї слушний час настав.
Отруйні зуби в дурня вгородила,
Та так, що той і дуба дав.

В моралі, кажуть люди, сила є чимала:
    Я б байку не писав,
Якби Гадюка лиш Ослів кусала.
Слинявий ротозій пригріє гада —
Стражда ж, бува, уся громада.