Орел і Кулик

    Кулик-свистун болото вихваляв,
        Забившися в рогіз
        Поміж латаття й ліз.
            Мовляв:
    — Ніде краси такої не знайти!
    Я гімн оцій складу лозині,
    Що тут зросла на баговинні.
    — А ти до неба підлети, —
    Орел промовив з висоти, —
Поглянь хоч раз на весь безмежний мир
І зваж, чи варт співать про лози та кушир.
    Співай про мужність трудівничу,
    Про сонце, що зійшло в імлі,
Про тих, що радість здобули землі —
І будуть до твого вслухатись кличу.
    — Ні-ні!.. Нащо мені туди злітати?..
        Щоб крила поламати?..
    Адже ж отам вгорі — вітри і грози.
        Я краще це болото возвеличу!
        Я славен буду піснею й про лози!

                Та ба!
        Гримлять у нас пісні орлині,
            А Куликів понині
            Не чути в баговинні.