Кілок

Десь на городі між грядок
Стримів чимало літ Кілок.
Хто вбив його й коли — ніхто не зна.
Було спочатку під кілком тим голо —
    І плуг, і борона
Обходили його навколо.
А потім кущ Лози з’явився
І дикий Хміль повився,
І вже сама зросла там Кропива,
    Лапата та здорова.
І почалось:
— Кілок! Оце так голова!..
— Та що й казать — дубова!
— А стан який — не знайдеш і сучка! —
    Гука й собі Лоза гнучка. —
Та це ж краса городу!
    І ось Кілок незчувся й сам,
    Як він під галас той і фіміам
    Ввійшов, як кажуть, в моду.
І враз зазнавсь за трьох:
Лише хтось скаже про Картоплю чи Горох —
Кілок по шиї сміливця — торох!
    За що ж співали без упину
    Хвалу Кілкові хорову?
Лоза — за звичкою згинати спину,
Хмелина — за підпорну дармову,
А Кропива — прокляте зілля —
За те, що їй отут було привілля.

. . . . . . . . . . . . . . . .

Мораль, відомо, — атрибут байок,
Тому скажу відверто й прямо:
Як лиш запахне фіміамом —
Десь в крісло сів начальничок Кілок.