Іван та віжки

    Недавно серед дня
До стайні залетів Іван без шапки:
    — Давайте іншого коня,
Бо цей стає в дорозі цапки!..
Йому ніщо ані батіг, ані кийок —
    Ірже, хропе, немов аж плаче,
Але через рівчак, через пеньок,
    Хоч вбий, із вантажем не скаче.
    І що б ви думали? Дали,
Дали, та ще й у воза запрягли.
        — Ан-н-ну!.. Аг-гей!..
Перемінили непокірну поторочу —
    Тепер зверну, куди захочу, —
Іван коня репіжить з-за плечей.
Рвонувсь новий ускач з узвоза,
Звалив потрощений вантаж в бур’ян.
        А що ж Іван?
Коня нового у нового запрягає воза.

* * *
    Нікого я не хочу вчить ума,
Лише пораджу думати хоч трішки:
        А чи буває, не дарма
Ми декому даємо в руки віжки?