Індичка

    Якось у Куриці Індичка
(Уже й в літах поважних птичка)
Пір’їну із хвоста папуги вздріла
            І мов здуріла —
Не їсть, не п’є, не спить ночей,
Індика геть жене з очей
Й від горя аж змарніла.
            — Я не переживу подібну муку!..
            Давай, — кричить, — розлуку,
            Тетеря довгоноса!..
            Нащо вже Куриця проста
                І коса,
                А й та
            Мені утерла носа —
Дивись, яку пір’їну має для хвоста.
                А я!..
    — Стривай-но... — мурмотить Індик.
            Та де там!..
    Лемент, сльози, крик:
    — Повішусь, утоплюсь, життя рішусь,
        Якщо по моді не вберусь!..
Й таки свого сльозами домоглась:
Заліз у борг Індик по вуха,
А все ж дістав пір’їну та ще й пуху.
        І ось Індичка одяглась
             «По моді».
    А щоб було чужу пір’їну видко,
Свій хвіст обскубла так, що й глянуть гидко,
    Та так і ходить при народі.

Ця байка в око, звісно, не Індичкам,
А деяким подібним молодичкам.