З Ведмедя піт аж струменить,
Аж мокра стала округи трава.
Та Бурий не вгава —
Зупиниться на мить
І далі парость рве цупку тернову,
Кущі колючі виверта,
У крутояр несе, жбурля. І знову
Назад негайно поверта.
— Ну, слава богу, —
Нарешті наш Бурмило взявсь за ум, —
Промовив Слон, почувши шум. —
Для всіх хорошу проклада дорогу,
А завтра, може, візьметься й за міст.
* * *
Був Слон отой, видать, ідеаліст:
В труді Ведмежому ховався інший зміст —
У терні проколов він власну ногу.