З Ведмедя піт аж струменить, Аж мокра стала округи трава. Та Бурий не вгава — Зупиниться на мить І далі парость рве цупку тернову, Кущі колючі виверта, У крутояр несе, жбурля. І знову Назад негайно поверта. — Ну, слава богу, — Нарешті наш Бурмило взявсь за ум, — Промовив Слон, почувши шум. — Для всіх хорошу проклада дорогу, А завтра, може, візьметься й за міст. * * * Був Слон отой, видать, ідеаліст: В труді Ведмежому ховався інший зміст — У терні проколов він власну ногу.