Дощова Краплина та Град

У небі десь, зустрівшись на хмарині,
Жалівся Град Краплині:
    — Скажи, сестрице, розтовкмач.
    Чого воно отак буває:
    Як ти летиш — усе сміється і співає,
    А я з’явлюсь, — навколо горе й плач.
    Нехай водицю ти даєш,
    Але ж і я даю незгіршу воду теж.
    У чому ж тут різниця?..
— У тому, Граде, що холодне серце маєш, —
    На те йому сестриця. —
То правда, що водою напуваєш.
Та хто ж захоче пить,
Коли ти вмить
І цвіт, і стовбур до живого обчухраєш?..

. . . . . . . . . . . . . .

Найкраща справа навіває жах,
Коли вона в холодносердого в руках.