Булана

Відомі восени шляхи через яругу:
Куди не глянь — нема нічого, крім багна,
Іди годину, чимчикуй і другу —
Не знайдеш краю, не дістанеш дна.
А конче треба на той бік Івану.
Коли б ще сам. Так ні — вантаж в гарбі.

— Ех, шкода знову запрягать Булану!
Та що робить? Не перти ж на собі.

— А ти попробуй запрягти Гнідого, —
Василь із того боку голос подає, —
Адже нові підкови в нього
І сила є,
Та й вищий він удвічі за Булану,
Де їй — до черева, Гнідому — до колін.

— Подав мені, Василю, думку непогану.
Та ба! Ледачий надто він.
Боюся, що заїдемо в яругу,
На тому й край —
Хоч хомута, наритники й підпругу
На себе одягай!
Звичайно, жалко конячину,
Та знаю, що Булана вже не підведе —
Надірветься, зітре до крові спину,
Зате, докіль не вивезе, не спиниться ніде.
Ні-ні, вона не підкача...

* * *

Скажіть-но, друзі, правду, тільки щиру:
Чи не тому й між нас якийсь Гнідий дуріє з жиру,
Що в час тяжкий за ледаря трудяга одвіча?