Вухо, Горло, Ніс

Я знаю трьох директорів,
Їх звати — Вухо, Горло, Ніс.
Я імена їх замінив.
Прийом цей з байки переніс.

Ось перший з них —
Товариш Вухо.
Гай-гай, з прогресом в нього —
Глухо.
Він сіє щедро обіцянки,
Та все пустив на самоплив.
Товариш Вухо
                   вухом зранку
До телефону прикипів,
Бо, не обтяжений думками,
Керує він за вказівками,
А що в них вади вочевидь,
Йому й за вухом не свербить.
Ті вказівки для нього — щит
Вподовж усіх минулих літ.
«Перебудова» ж, «бій хапугам» —
Не для його ушей слова:
В одно влетять вони, а в друге...
Так, так, атож, бо вуха два.
А другий — Горло.
Цей, бач, горлом
Звик на всю силу керувать.
Він ще горлає в стилі гордім,
Не визнає нових понять.
Бо сам жахається нового,
Вчепився Горло за старе.
Хто ж виступає проти нього,
Того за горло він бере!
І кажуть: Горло — горлохват,
Бо десь повище має блат!
Невже особа невідпорна?
Задіяли ж критичні жорна,
На брухт пішла горлянки мідь,
І Горло нам поперек горла...
Так, так, вже кісткою стоїть.
А третій з них —
Товариш Ніс.
Теж у масивне крісло вріс.
Весь окопавсь в паперів стосах,
Вгорі лише тримає носа:
Які вітри дмуть, він пронюха,
Зорієнтуться ураз,
І — завихрила завірюха
З пустопорожніх пишних фраз!
Всім вищим кадить він єлей
І мріє: «Висунуть себе б!»
Не бачить він живих людей,
Не знає він і їх потреб,
Бо вгору Ніс задер свій ніс,
А знизу критику затис.
І нам усім стає тривожно:
Чи вічно буде Ніс таким?
Бо якщо так, то врешті можна...
Так, так, авжеж, лишитись з ним.
Нехай всі троє зирять скоса
На ці шпильки мого пера,—
Я передав громадський осуд.
Болячок Вуха, Горла, Носа
Нам конче здихатись пора!