Валентин Лагода

Та це ж я!

Дівоча

У жнива пішла я з відрами
Брати воду з джерела,
У байраці поміж вітами
До озерця підійшла,
В чисту воду задивилася —
Бачу в ній увесь байрак.
Аж зненацька, мов приснилося,
Поруч мене став юнак.
Привітався так любесенько,
Просить злить йому води.
Я ж застигла вся й тихесенько
Запросила: «Підійди!»
Він комбайнер, виявляється,
Із села неподалік,
Довго-довго умивається,
Мов не мився цілий рік.
«Чепуришся на побачення?» —
Докоряю жартома.
Каже: «Що ж, коли призначила
Найкрасивіша сама!»
І подав журнал, де дівчина
Вся усмішкою сія,
Колосками закосичена, —
Придивляюсь — а то ж я!
Джерело:
В.Н. Лагода. Спасибі за увагу. — К.: «Радянський письменник», 1976. — 96 с.