Валентин Лагода

Страшна помста

Жіночка у бригадира Гната
Вельми шанолюбна і пихата!
Як побудувалися, то стало
Чоловіку клопоту чимало:
Добувай всю хатню обстановку,
Ще й непросту — з лиском поліровку!
— Треба хату так обставить, Гнате,
Щоб ніхто не міг нас обігнати,
Щоб було і похвалитись можна:
Он, мовляв, які ми вже заможні!
Хай всі заздрять: «Рай у Гната й Нюри!
Он якої досягли культури!»

Походив, побігав по столиці,
Гарнітур привіз він для світлиці.
Дві канапи, крісла і серванти,
Та не сядь і не вгинай диван ти,
Бо за все дорожчі для дружини
Лиск отой, оббивка і пружини.

Стало важко жити в хаті Гнату,
Стало так, хоч не заходь у хату:
Сяє все. Лакована підлога.
Та милуйся всім отим з порога,
Оглядай, та не чіпай нічого,
Не ступни, не стань ніде, не човгай.
І не чхни, бо пчих той, не дай боже,
Поліровку зіпсувати може.
Важко, скрутно стало жити Гнату,
Став він проклинати власну хату,
Почувався в ній незваним гостем
В господині з язичком прегострим.

Стриманий, спокійний, непитущий,
Відчував біду свою ще дужче.
Повернувся якось він підвечір
(Жінка ж десь мотнулася, до речі).
«Попила, — зірвався, — відьма, крові!»
І скоріш — в повітку, до корови.
Одв’язав налигача й рогату
Чинно й чемно перевів у хату,
Прив’язав до столу вправно й швидко,
Сам же повернувся у повітку,
Постелив кожуха на соломі
І розлігся — як не міг у домі,
І розкинувсь — вільно, як хотілось,
Як колись лежалось і ходилось,
Де вона, щаслива та годинка!..

А тим часом повернулась жінка,
Хап відро з кілка і — у повітку
Подоїти Маньку-перволітку.
Вбігла. Остовпіла. Та як гримне:
— Де ж корова?!
Геть набрякло ж вим’я!..
— Не кричи, — знайшовся Гнат. —
Допіру
Поміняв я з Манькою квартиру!
Джерело:
В.Н. Лагода. Спасибі за увагу. — К.: «Радянський письменник», 1976. — 96 с.