Якось до колгоспу
В пору прегарячу
Чмихало приїхав
Із Головпостачу.
У такій глибинці
Він бував не часто, —
Що там не кажіть ви,
Все-таки начальство!
Тож його водили,
Все геть показали —
І комори, й ферми
Світлі, наче зали.
А як на прощання
Завели в свинарню,
Впали йому в око
Поросятка гарні.
Ну такі ж привабні
У рожевім лиску,
Особливо — шустре
З цяткою на писку.
Чмихало ним заздро
Милувався нишком,
І лице у нього
Розпливлось в усмішку.
— Так беріть додому,
Ще потіште й жінку!
На майбутню ж весну
Матимете свинку.
— Взяв би я охоче,
Тільки де ж тримати?
В гаражі — не личить,
Хоч бери до хати!
— Звісно, це не діло —
Порося в будинку.
Не журіться: тут вам
Виростимо свинку!
— Це у вас напрочуд
Гарний задум виник!
Одного боюсь я:
Сплутаєте свинок.
Порося хороше
І он те, припустим,
Та мені б хотілось
Саме це ось, шустре!
— Сплутаєм?
Нізащо!
А для вас — тим паче:
Ми на поросяті
Прізвище позначим.
Це надійніш, знайте,
За усі приміти:
Ні дощем, ні милом
Напису не змити! —
Не бажавши лиха
І нічого злого,
Так вони й зробили
На очах у нього.
Так він і поїхав.
Шустре ж поросятко
Швидко виростало,
Бо жило в достатку.
І на ньому збоку
Букви витягались.
Як уздріли діти,
Як зчинили галас!
Із десяток школярів
За підсвинком бігало
І кричали з усіх сил:
— Чмихало! Чмихало!!. —
...Час минав.
Розбехкалася льоха,
Що вже ледве
По калюжі брьоха,
Випива сколотин
По три літри,
А на шкірі —
Отакенні літери
Більшали із нею
День по дню...
Ну й підклали ж
Чмихалу свиню!
Враз якась комісія приїхала,
Глянула і ахнула,
Бо — «Чмихало» —
Красувалось прізвище на льосі.
Кажуть, ще регочуться і досі,
Вбачивши різницю лиш таку:
Що, мовляв, у того поросятки
Прикрашала рильце
Чорна цятка,
А у Чмихала, бач, —
Рило у пушку!