Чи ти ба!

З виду він суспільством дише:
Де ж! Воно за все рідніше!
А приглянешся — мана:
Дбать про себе тільки зна,
Так і зирить, де б урвати
Та поцупити до хати,
Все громадське загріба.
Чи ти ба!

Ну, а цей — всі ваші просьби
Враз забуде (може, хтось би
Вдовольнив, але не він!),
А тим часом, бісів син,
Вам привітно руку тисне,
Розпита, сльозою бризне,
Що у вас така журба...
Чи ти ба?!

Цей ось — бідкається всюди:
«Ой сутужно, добрі люди!»
Ще й закотить очі ввись.
А візьми та придивись —
З перепроданих товарів
Має стільки, що й не марив!
Все вояжі та гульба…
Чи ти ба?!

А цього критикували —
Він всю критику (бувалий!)
Вдячно визнав. А тепер 
Сам до стінки тих припер,
Хто відваживсь виступати, —
Він діждався дня відплати!
Почалася «молотьба»...
Чи ти ба!

Звісить ніч свою запону —
Літрів двадцять самогону
Виганяє (бо ж не спиться!) 
Ця кремезна молодиця,
Ця розкохана Явдоха, 
Що на людях скрушно оха:
«Усихаю я — слаба...»
Чи ти ба?!

Цей — за ліс, за чисті води!
Доброчинець! Друг природи!
В тім клянеться, б'є у груди,
Браконьєрів гнівно гудить,
А пізненько крадькома,
Як нікого вже нема,
Осокорика руба...
Чи ти ба?!

Як не кривсь — піймавсь шахрай.
Край хапузі!.. Ні... не край:
Помотавсь туди-сюди
Й вийшов знов сухим з води.
Ми ж упевнені були —
Пройду взують в постоли
І тепер йому — труба!
Чи ти ба?!

Ці зі стажем лиходії,
Що вдались до мімікрії,
Хай не твердять гидко й підло,
Що, мовляв, уже набридло
Нам перчить їх та перчить,
Що ми скоро мимохіть
З ними змиримось... Хіба?
Чи ти ба!