Общипувати Цап любив: Листки, гілки і навіть кору. Так не одне він загубив Маленьке деревце. Ніхто ніякого докору Йому ще не зробив за це. Все сходило, ніякої провини... Та якось раз схотілося Покуштувати Цапові Шипшини. Зелений кущ його так вабив, Що Цап аж розум втратив: — Отут я вже поласую усмак. — Та вийшло все не так, Бо поколов той Цап добряче морду. — Гидота! — сплюнув наостанок гордо І кинувсь пріч. Сатирику! Ти зрозумів, у чому річ?
