На посаду бригадира

На правлінні просить
Дід Онисько щиро:
— Хочу, товариство,
Стати бригадиром.
Що літа підбиті
Давніми гвіздками —
Невелике лихо,
Скажемо між нами.
Ви на цьому грунті
Киньте суперечки,
Був я біля жита,
Біля проса й гречки.
Мав колись фазенду
І врожай від Бога,
Хекала б за нами
Ваша «Перемога».
Бригадир в куточку
Погдядає скоса,
Розминає пальцем
Голубого носа.
— Що ти теревениш? —
Попросив тут слова, —
Оглянися: з тебе
Сиплеться полова.
Заявляю правду
Я серйозно й щиро:
Ну, куди ти прешся
Буть за бригадира?
Сам подумай: зможеш
Стільки обходити —
Від Стецька до Ганни,
Потім до Микити,
До Павла і Пріськи,
До Хоми й Кирила?
І щоб після всього
Залишилась сила?
Щоб не похитнувся
Й не згубив балачки,
Й не згубив на воза,
А не лазив рачки?