Узрів Ведмідь на другові блоху І вирішив убить напасницю лиху. Ось він тихесенько, без шурхоту, без звуку, У лапи взяв добрячу камінюку, Присів навпочіпки і, перевівши дух, По лобі друга тільки — бух! Удар був влучним. Друг стулив повіки Й лежати залишивсь навіки.
