ТВ балада

Палажчині кури
Склювали геть усе,
Посіяне в городі
У Параски...
Страшні були
Парасчині прокльони:
Гонконгський грип,
Безплідні біоритми,
Підступні стреси,
Втрату прогресивки
(За буряки)
Й подібні марципани
Вона індукувала
У печінку
Підступної сусідки.
Найтеплішим
З лихих проклять
Парасчиних було:
«Щоб електричний
Дріт упав на тебе...»
А що ж Палажка?
Знай собі регоче,
Аж груди ходять
Ходором.
Ну, чисто
Тобі цунамі!
Добре, хоч жакетка
Не луснула
(Вона була джинсо́ва).
Параска, звісно,
Зовсім знавісніла,
Передала, як кажуть,
Куті меду і бовкнула:
«Нехай згорить до пня
Твій телевізор,
Диво кольорове.
Та саме на свята,
Як «Вогник голубий»,
Кирилов і зірки
естради світу...»
Палажка,
Що повітря набирала,
Захлинулась,
Мов риба у воді
(Того ставка,
Що біля цукроварні),
І гепнулась
На рідний чорнозем.
Та так, що пальми
Десь заколивались
На балів п’ять
За Ріхтера шкалою
(Не піаніста).
Та воно й не дивно.
Бо наші жіночки
Таки при силі,
А надто у селі —
Дядьків уже
Із тракторів зганяють
Та комбайнів.
Мігрують ті
В контори і ларки
(Але в сільпо
Вони найліпше тягнуть)...
Та нумо до Палажки!
Ох, сердешна,
Лежить, мов та
Афіна мармурова,
Лиш губи шепчуть:
«Цур... Не на свята....
Рятуйте телик...
Серце... Телепевта!»

На щастя, тут
Оговталась Параска,
Перестрибнула віник —
Та на «Яву»,
Та раз — на газ,
Та здиміла до міста
І прилетіла звідти
З телемайстром.
Вмикав юнак столичний
Всі канали,
Хвалив гуманно
Переливи барв,
Витьохкував, що
Жодне із проклять
Палажчин телевізор
Не зачепить,
Бо має той
Чудовий талісман —
«Знак якості».
Та лиш тоді до тями
Прийшла Палажка,
Як телечаклун
Їй запобіжника
Подарував на пам’ять...
Не про курей тут,
Звісно, мова йшла,
Що ледь не спричинилися
До драми.
Хай плодяться!
А з ними — й ательє
У кожному райцентрі,
Й на колеса
Хай всядуться майстри,
Щоб телевогник
Світився завжди
У світи широкі
В сільці найдальшому...