Коні не винні

Аж стугонів від збіжжя
Важкий старезний віз.
А кінь кректав з напруги,
Той віз нагору віз.
Ще дядько гейкав-нукав,
Воно йому не лінь.
— А трясця вашій мамі! —
По-людськи скрикнув кінь.
А дядько з того дива
Хреститися поліз:
— Таке уперше чую!
— Я теж! — промовив віз.
Народну давню притчу
Я вам переповів,
Бо вистача й донині
Аналогічних див.
Бува, трудяга тягне,
Як кінь, доручень віз,
А тягне — ще вантажать,
Мовляв, не візьме біс!
А потім здивування,
Як він підупада
Й в прощальному іржанні
Копита відкида.