Пора на пенсію Ількові — Він довгі роки працював. Писав папери в установі, Сумлінно все те підшивав. А потім ніс в макулатуру, А дещо навіть і в архів. Мав тиху, лагідну натуру, Ні в чім начальство не підвів. Протер штанів своїх немало, Але для служби їх не жаль... Його старання відмічали, І навіть раз дали медаль. І от сьогодні в зал засідань Прийшла ватага гомінка: Колеги з квітами, сусіди — Вітають дружно всі Ілька. Нарешті й він утяв промову, Коли піднесли мікрофон: — Служив я чесно в установі, Списав паперу сотні тонн. За всі роки вам звіт складаю, Колеги і товариші, Тому й сказати правду маю, Як люди мовлять, від душі. Колись я був студентом здібним. Здобув диплом. Трудився тут. Але кому воно потрібне? Що людям дав оцей мій труд? Не міг цього сказати вчора, Зате скажу сьогодні ось: Хвороби наші — це контори, Їх безліч зайвих розвелось. Отож-бо суть у цій промові, Бо тут крути чи не верти: Потрібно й нашій установі Також на пенсію іти.