Не помітили

Закохався Жора в Емму —
Вирішив утнуть поему.
День і ніч своє кохання
Заганяв у римування:
Ночі — очі, чари — хмари,
Міні — нині, твіст і свист,
Кришталевий дзвін гітари,
Соловейко, мов артист...
Як почула твір той Емма —
Страх сподобалась поема.
— Милий Жоро, ти ж поет.
Шлях лежить твій до газет!
Шли поему у журнали,
Щоб про тебе люди знали.
В тебе ж он яка натура!
Може, будеш, як Сосюра.
Він писав же про Марію —
Синьооку свою мрію.
Про кохання в нього вірші.
А у тебе хіба ж гірші?

Не жаліє Жора праці —
Ощасливив п’ять редакцій.
Ради слави й гонорару
Всім послав по екземпляру.
Мабуть, так рядків на двісті...
А з редакцій кепські вісті.
Пишуть Жорі консультанти:
— Мусим Вас розчарувати.
Хоч кохання — вічна тема,
Не вдалася вам поема.
Писанини тьмуща тьма,
А поезії нема.
Радим вам читать Шекспіра,
Щоб служила краще ліра.
І Сосюру почитати, —
Вчіться в класиків писати.
А поки що, в даний час,
Друкувать не будем вас.

Жора з Єммою зітхають,
Бач, таланти затирають.