В студентку лектор закохавсь: У неї очі, мов озерця. Тож у вечірній тихий час Просити став руки і серця. Він їй невтомно цитував Сосюру, Пушкіна, Шекспіра. Він так надіявся, чекав. В душі його дзвеніла ліра. Цвіла зоря, і промінь гас, Дзвеніла тиша вечорова. Дівчина слухала весь час, Та не промовила ні слова. — Чого ж мовчиш, — почав питать. — Твої думки я хочу знати. — Та що мені для вас казать? Не знаю жодної цитати.
