У полі На роздоллі Стрункі красуні — дві Тополі Поміж собою річ вели: — Ох, подруго, поглянь на Грушу: Плоди її зігнули до землі, Не лише соки тягнуть з неї, але й душу. — Жаль, жаль її й мені: В турботах про плоди так марнувати дні, Не мати ні годиночки спокою! Задумаюсь над цим — уся проймусь журбою. А Груша їм на те: — Задумайтесь ви краще над собою: Для чого в світі живете? Я — повністю за Грушу, Отож її продовжить думку мушу: Що без плодів-турбот життя? Пусте!
