Сорока і Шпачок

Сорока розпустила язичок,
Зустрівши на вербі свою знайому:
— Я облетіла весь лісок
І заспокоєна вертаюся додому.
Сестричко, знай:
Все зроблено, щоб ворог у наш край
Ніколи не пройшов. Он глянь, там, біля дуба,
Така є штучка, моя люба,
Що ворогів чекає вірна згуба.
Тепер прислухайсь: ніби дятел стука,
А то насправді біля бука...
— Припни, базіко, язика! —
Почувся голос тут Шпачка. —
Змія тебе он слуха з-за пенька:
Вона у нашім лісі нібито туристом,
Та володіє хистом
Ловить слизькоязиких на гачок.
Отож патякати негоже:
Потрібно бути завжди на сторожі!

А має рацію Шпачок!