Анатолій Косматенко

Байки

Невдале залицяння

    Вона ішла — не те тут слово,
    Вона пливла — не той це звук.
    Вона в’юнилась загадково,
    Вона звивалася шовково,
Лиш каблуки — стук-стук, стук-стук...
    Ех, Морячок і вшкварив же за нею —
    Полундра! Загорілася любов!
Роздайсь, бульвар! Роздайсь, алейо!
    Аж іскри-бризки з підошов!
«Красуне! Стій, спинись, благаю,
    Скажи: де шила брючки-кльош?»
    Вона лиш стегнами вихає,
Лиш б’ються кучері об макінтош...
    А флот руба, як та піхота, —
Нагнав. До безкозирки руку приклада.
    І остовпів, розкривши рота:
    У неї — боже! — борода!..

Ох, завелися, завелися ж кавалери!..
    Поглянеш тільки — ахнеш, брат:
    Жіночі рухи і манери,
    Жіночі форми в акурат.
То як жінкам на те й дивиться?!
    Вдягли штанці й собі вони.
    А вам, піжони-джигуни,
    Тепер нема чого кривиться:
    Щоб хоч якась була різниця,
    Вдягайте, хлопчики, спідниці —
    Не заслужили ви штани!
Ілюстрація до вірша А. Косматенка «Невдале залицяння». Художник Юрій Северин

Ілюстрація до вірша А. Косматенка «Невдале залицяння». Художник Юрій Северин