З переляку

Байка-жарт

Якось взимку Вовк голодний здибав Зайця в лісі.
— А, піймався, косоокий! Ну, тепер молися...
Й тут, хоч вірте, хоч не вірте, трапилося диво:
«Будь-що-будь, — подумав Заєць, — хоч умру красиво».

Тож набрався духу й каже:
— Тихо ти, шмаркач!
Хе! Зайчатини йому вже захотілось, бач.
Чи не рано закортіло?! Я таким, як ти,
Ще в дитинстві для розваги відривав хвости.
І тобі б я зараз віку вкоротив, бандит,
Та, шкода, наївся моркви, пропав апетит...

З несподіванки такої Вовк отетерів —
Жоден звір із ним ніколи мови так не вів!
Від образи кров застигла, відібрало дух,
Наче хто йому на тім’я опустив обух.
Тільки й зміг він прохрипіти: «Ну, Заєць, стривай!»
Впав на сніг, ногою дригнув — тут йому і край.
Заєць сам такого дива не чекав ніяк...

* * *

От що інколи зробити може переляк.