Покарання

Отримав скаргу якось-то Ведмідь:
«Благаємо, негайно щось зробіть.
З тих пір, як Вовка Ви наглядачем зробили,
Боротися із ним нема ні в кого сили:
Він скоро все живе занапастить.
Звичайно, Вовк їсть м’ясо, він — хижак, —
Лихий із ним, нехай уже і так.
Але ж і в полюванні треба знати міру,
А він з усіх живцем здирає шкіру.
Такий, повірите, навів у хащах жах,
Що скоро в лісі не залишиться й комах.
Невдовзі ніким буде Вам і керувати...
Тож просимо Вас Вовка вгамувати».
«Ах, вовкулака! Ах, нечиста сила!
Та я з його вовчат зроблю сиріт!
Пекельну прийме він у мене муку:
Із шкури витрушу, всім іншим у науку,
Щоб довго пам’ятав хижацький рід,
Як в цьому світі жити слід».
Під ці слова нагодилась Лисиця:
— Що Вовк розбійник, в тім немає дива,
І смерть йому — то кара справедлива.
Проте гарячкувати не годиться.
Не тільки звірина, зашарудять і миші, —
Куди, мовляв, дивився ти раніше,
Як Вовка на посаду призначав?
Чи повилазило тобі, чи ти не знав,
Щоб він без міри лютий звір?!
І піде лісом неприємний поговір,
Це й по тобі ударить рикошетом.
А ти ж — фігура. Ти — з авторитетом...
Але Вовчиська покарай, щоб іншим не кортіло.
Щоб, врешті, хижаки прийшли-таки до тями...

Отак-то жадність сірого згубила.
Скінчилося, не клацає зубами:
Тепер він радником працює у Бурмила...
Й хижак покараний, і реноме без плями!