Недосвідчений Рябко

Рябко прийшов у будку до Жучка
І голосом тремтячим, ледь не плаче,
Кляне життя своє собаче:
«За що, скажи, наруга отака,
І як його на світі далі жити.
Коли і дня нема, щоб не ходив я битий?!
Спочатку пильнував, аби чогось не вкрали,
Гарчав на всіх підряд. Яка ж, гадаєш, дяка? —
Бувало, шкуру так мені латали,
Що жоден не упізнавав собака.
Став лагідним. І що ж? — побили знову.
Мовляв, сякий-такий, плазун, не принциповий.
І так — усе життя, хоч верть тобі, хоч круть,
Куди не повернися — б’ють...»
«Ну що ж, — сказав Жучок. — Товчуть тебе за діло,
Я б сам тебе давно пустив уже на мило —
Хіба ж це мислимо: не знати,
Де треба гавкнути, а де лизати п’яти?!»