Потрапив я оце недавно В одну компанію. А там Гулялось весело і славно Усім, мужчинам і жінкам... І раптом тихо, як у вусі. Лише годинниковий дзвін... — Дивись на двері! Я дивлюся: У дверях, на порозі — ВІН. Таке зачучвіріле, лисе, Не ВІН — достоту ж бо ВОНО... А всі до нього подалися, Немов на сцені чи в кіно. На пухлих пальцях — персні модні, Кривенька посмішечка-гра... Очиці хтивенькі, холодні. Усі ревуть — Ур-р-ра! Ур-ра!!! — Цапура з нами! — Геніально! — За стіл його! — Давай штрафну! Цапура завчено-благально: — Ну, що ви!.. А сусід мій: — Ну... Як вам сподобався Цапура? Особу видно, чи не так? А я поглянув тільки хмуро: — Та він, по-моєму, слимак, слизьке створіння... Рідна нене, Який зчинивсь ажіотаж! — Він ідіот! (Це так про мене) — Нахаба він! (Адреса та ж). — Такого в шию треба гнати! — Звідкіль узявся? — Хто привів? І я утік з тієї хати, Покинув «дружний колектив». Ну, а Цапура? Що Цапурі, Над ним ні диму, ані хмар, У нього все й завжди — в ажурі, У тій компанії він — цар. Чому ж така Цапурі шана І славословіє чому? Він вам що хочете дістане, Відкриті входи скрізь йому. У нього всюди є лазівки, Зв’язки у нього — вищий клас. Комусь добуде калганівки, Комусь — путівку на Кавказ. Комусь — піжаму дефіцитну, Комусь — гофре, Комусь — плісе... І все він робить швидко й спритно, Цапура може геть усе... А я сказав, що він слизняк. Ну, а хіба ж воно не так?
Ілюстрація до вірша В. Кириленка «Слизняк». Художник Юрій Северин
