Майже ліричне

На серці ніжно й урочисто:
Недарма сказано — весна!
Буяння це зеленолисте
Узяти й випити б до дна...
Іду розцвіченим Подолом,
Так гарно,
сонячно навколо.
І раптом дико і контрастно:
— Куди без черги лізеш? Згинь!
— Сама мегера ти нещасна!

Дивлюсь: квітковий магазин.
І продаються в нім тюльпани,
Нарциси білі-білі теж...

— Однак попереду я стану!
— Сказала, геть! Даремне преш!

Сварились довго,
сатаніли
Тітки — дебела і мала.
І сталось диво:
квітка біла
Враз червоніти почала...
За нею інші червоніти,
І білих наче й не було...

Чутливі тож бо навіть квіти
На лихослів’я і на зло.