Рак на безриб’ї

Буває й влітку, і серед зими,
Коли, куди не глянь, потрібні скрізь Соми
З розумною (ще й з вусом) головою
І з хваткою до того діловою.
Отак полюють часом всі на Сома
І створюють безриб’я тимчасово:
«Дай Сома», — а його не розшукать ніяк.
І тут на сцену виповзає Рак.
— Ну, що поробиш, візьмем замість Сома,
Йому ж водичка, як не як, знайома,
Та й по вусах до Сома він подібний
(Щоправда, стільки вус би й непотрібно!) —
Так плещуть коло берега ріки
Лящі та Сазани — кадровики.
Дають тут Раку штат і цілих два оклади,
І Рак блаженствує, безриб’ю дуже радий,
Забувши, що тут Сом сидіти мусить,
Що Рака тримають, вже так та сяк — з-за вуса!
Працює ж Рак той через пень-колоду
(По суті він товче у ступі воду),
Але коли кінчається безриб’я,
Із Рака пиху дуже важко вибить.
— А-а-а, затираєте, — кричить, — а я тягнув за Сома,
Я працював з Йоршем, був разом з ним вагомий.
Тепер давай вам голову путящу,
Давай диплом і досвід вам, он ба що!
Мені ж підсунули рачачий пост під ніс,
Та я ж давно тих раків пе-ре-ріс!

Чи вам такі от Раки не траплялись?
Вони ще де-не-де в «Сомах» так і зостались.