Йшла дама — Дездемона Гарагуля. На голові з волосся в дами дуля, Що в космос цілилась. Біг пес на повідку. І муж (без повідка), немов чувал піску. У пса — намордник і весела вдача. У дами — гонор, «Волга», муж і дача. Назустріч їй підліток ніс канапку І цюці якось наступив на лапку. Собака зойкнув і затих відразу, А господиня — враз дійшла до сказу: Ой, як завзято лаялась, кричала, До третього коліна всіх згадала! Собачку палко цмокнула у морду, На «кривдника» ж поглядувала згорда. Цькувала мужа: — Чом ти з ним не б’єшся, Як те опудало стоїш та ще й смієшся!.. ...В житті такі ще прикрості бувають — Не тим намордник часом одягають.
Ілюстрація М. Литвина до гуморески Миколи Карпова «Про даму — собачу маму»
