Степан узяв дебелий молоток,
Поклав горіх на дошку:
цок!
Гадав:
ударю я легенько,
Але горіх відскочив у куток —
Лежить собі ціленький.
— Тепер я знаю, що робить, —
Степан міцніше рукоятку стиснув, —
Горіх потрібно дужче бить.
Як розмахнеться знов,
як трісне!
Відклав Степан важенний молоток:
— А де ж горіх? —
очима лупа, —
Залишився дрібненький порошок,
Не розбереш — де плід, де шкаралупа.
Ото і вимагай роботу бездоганну,
Як страшно й молотка довірити Степану.
