Прямолінійний Осел Уздрівши ячменю маленький острівець В кінці городу, на самому розі, Осел туди подався навпростець, Усе розтоптуючи по дорозі. Господарю, немов у серце ніж: — Куди ото поперся зранку? Якщо голодний дуже — їж, Навіщо ж нівечити так ділянку? — Невже по стежці важко обійти? — В кінці задав питання строго. Осел на те: — Як пусто в животі, Немов сліпий, не бачу я нічого. Не лиш Ослові, діло звісне, Властива ця хронічна сліпота: Нехай лежить там хоч яке корисне, Розтопче в порох задля живота.